МИСТЕЦТВО НЕМОЖЛИВОГО

   Життя - це гармонійне поєднання неприємного зі шкідливим. Ось і влада порозумнішала. Це прикро і незвично. У нас такого ще не було.

  1. На Хрещатик і в телеефір випустили "правильну" опозицію. Їй навіть дозволили обклеїти листівками сакральний паркан на Майдані Незалежності. Цим влада утворила собі простір для маневру. Подивіться, - каже вона, - про що можна говорити з червоно-коричневими? У них один метод - хуліганство, одне гасло - "Геть усіх!". А їхні вожді - злодії і комуністи. Проте, у нас є хороша опозиція, очолена патентованими демократами. Вона любить державу і тому не вимагає відставки Президента. З нею ми і будемо говорити. А з червоно-коричневою нехай говорить прокурор.
    Таким чином, в діалозі влади з суспільством обидві сторони буде представляти одна й та сама особа.
  2. Нація закохалася в бухгалтера, а він віддав цноту Президенту. Потім буде говорити, що згвалтували.
    Коли опозиція говорила "Геть!", перше питання, яке спадало на думку обережному українцю: "Хто буде після того, кого "геть"? І опозиція радісно натякала: "Там за рогом ховається Ющенко - "парубок моторний і хлопець, хоч куди козак".
    Тепер залишилося тільки "Геть!". Проте, з "Геть!" в Україні неможливо робити політику, обов`язково має бути яке-небудь "Хай живе!".
  3. Арешт Юлі відбувся у вірно вибраний час, саме тоді, коли вуличні акції почали видихатися. Теоретично, опозиція мала б продемонструвати активне і масове обурення. Однак, засоби вичерпані - намети вже стоять, більш масові демонстрації зібрати важко. Буйних невчасно відкинули. Лишається попікетувати прокуратуру та підігнати сотню найманих студентів під Лук`янівську тюрму.
    За думкою влади, відсутність адекватної відповіді має продемонструвати, що арсенал опозиції порожній.
  4. Кучма заманив Путіна в Дніпропетровськ. З ним більше ста чоловік начальників на чотирьох літаках. Не можна не поважати людину, яку так поважають росіяни.

   Крім того, що влада вчиняє розумно, вона майже не робить дурниць - намети не знесені, міліція робить вигляд, що її не існує, припинився тиск на пресу. Виникає питання - хто в оточенні Президента здатен так планувати і наполягати на прийнятті саме таких рішень?


   Моніторинг, проведений нами серед секретарок Адміністрації Президента, вказує на Віктора Пінчука і його московську команду. Москвичів не варто переоцінювати. Писати сценарії справа не хитра. Мистецтво полягає в тому, щоб переконати папу хоча б деякий час дотримуватись однієї лінії. Судячи за результатами, поки що це вдається.


   В країні відбувається бунт вершків. Депутати, журналісти, партійні активісти повстали проти бюрократичного засилля, регламентації, обмежень. Все це об`єктивно відбувається в інтересах економічно активної частини суспільства. За марксистською класифікацією це можна трактувати як буржуазну революцію. Бентежить лише те, що буржуї в ній участі не беруть.


   В подальшому ситуація може розвиватися двома шляхами.

  1. Влада і суспільство адаптуються до скандалу. Звикнуть до газетної лайки на Президента. Набриднуть намети на Хрещатику і почнуть дратувати обивателя. Адміністрація буде змушена приділяти більше уваги внутрішній політиці і більш ієзуїтськи поводитись з Парламентом. Так було в Росії. Єльцин, який після 1993 року став необмеженим диктатором, не переймався фрондерством Думи і не звертав жодної уваги на пресу, яка дозволяла собі все.
  2. Проте, Бог весела особистість. Він сміється над нами, кожну житейську ситуацію будує як парадоксально смішну. Він прикрашає життя несподіванками. Ну хто з видатних аналітиків ще зовсім недавно міг уявити, що з-під дивана виповзе майор Мельниченко і зламає всі сценарії?


   Можливо, завтра в таращанському лісі надибають понівечений труп когось з лідерів опозиції. Київ захлинеться від жаху і повстане.


   Можливо, через тиждень голова Верховного суду захоче стати одним із загальнонаціональних лідерів і скасує рішення прокуратури про ув`язнення Юлії Тимошенко. Натовп винесе її на руках із в`язниці і внесе в Президентську Адміністрацію.


   Або міліціонери не витримають власної толерантності і заб`ють кийками випадкового студента. Київський університет і Європейська спільнота приймуть резолюцію, укладуть меморандум і візьмуть на себе відповідальність за що-небудь.


   А втім, як завжди, трапиться щось неможливе… або не трапиться нічого, що вже само по собі є неймовірним.   

Дмитро Корчинський